25 листопада – 10 грудня проходить міжнародна акція “16 днів проти гендерного насильства”
25.11.2015
Ceмінар “Насильство в сім’і: міфи та рeаліі в Украіні” в ЧНТУ
02.12.2015
Show all

Екскурсія бібліотекою ім.В.Г.Короленка та творча зустріч з чернігівськими письменницями

hgjhg

lubech

4 червня 2016 року Члени Чернігівської обласної організації Спілки жінок України та міської Ліги (клубу) ділових і професійних жінок відвідали стародавнє місто, колиску україни – Любеч, щоб поринути в історію.

З одного боку Любеч стоїть на березі Дніпра, а з іншого – є деякою межею спочатку слов’ян і половців, а тепер – України і Білорусії.

Це містечко належить до прадавніх слов’янських поселень. Перша згадка поселення відноситься до 882 року.Тут відбувся перший з’їзд князів. За переказами, саме звідси родом були богатир Добриня Никитич, Малуша – мати київського князя Володимира, і знаменитий Антоній Печерський. У 860-і роки дружинники російського князя Рюрика, спускаючись по Дніпру в Київ, замилувалися пейзажем в одному місці і вирішили заснувати поселення. Відтоді воно стало називатися “Люб’язним”, звідси і пішла назва селища Любеч. Тут народився преподобний Антоній Печерський – один із засновників Києво-печерської лаври. Він був основоположником чернецтва на Русі.

Жінки відвідали багато пам’яток, за кожною з яких таїться історія більш ніж дивовижна.

Спочатку ми зайшли до краєзнавчого музею, де пахне пшеницею та духом предків.

Тут зберігаються справжні історичні цінності — від історіі льняної сорочки до хліборобного ремесла.

Після цього дружнім колективом попрямували до Спасо-Преображенської церкви

До революції в Любечі було 8 діючих церков. Вік деяких з них обчислювався більше ніж 5 віків. Дві розташовувалися на землях Антониевського монастиря. У 1786 р. за наказом Катерини II монастир припинив своє існування. Церкви також не уціліли, вони були зруйновані в 30-50 роках 20 віків, а їх вміст розграбований і загублений. У 1779 році любечский пан Петро Милорадович побудував у своєму графському саду новий храм з дерева – Покрову Богородиці. А в 1817 році вже його син Григорій, генерал-лейтенант і історик, який тоді володів Любечем, побудував тут на власні гроші в самому центрі селища Спасо-Преображенський храм. Заклали його в 1811 році як сімейний склеп. Храм був кам’яний, одноголовий. Територія храму обгороджена гратчастою залізною огорожею з деталями кування. У 1850-і роки західний портик розібрали і прибудували до нього довге плече з дзвінницею і портик головного входу в чотири колони. Саме тут зберігається список (копія) знаменитої ікони Любечской Богородиці, втраченої за часів атеїстичної агресії. Первозданний образ її з’явився за часів становлення на Русі християнства. Ікона широко відома своїми численними дивовижними діяннями. У 17 столітті оригінал Любечскої ікони деякий час знаходився в Софійському соборі Києва, потім там же зберігалася і її копія, яка не уціліла до наших днів. Відомо, що ікону перенесли в 1701 р. з Софійського собору в Любеч, а реставрував лице Інокентій Щирский. За часів престольних свят в любечских храмах шанований образ з храму проносився по міських місцях, а коли відбувався хресний хід, його приносили у будинки городян, щоб у них була можливість вклонитися образу. Такий звичай зберігався довго, поки за радянських часів церкви не закрили. В роки радянської влади ікона Богородиці була загублена. Одна з копій зберігалася по черзі у місцевих прихожан. І лише в 1989 р. при відкритті для служіння Свято-Преображенского храму вона була передана цьому храму, де знаходиться і зараз. За радянських часів храм використовули як склад, а потім як клуб, довгі роки він стояв напівзруйнованому стані. Повністю його відреставрували і відновили лише в 1992 році.

Саме в Любечі зібралися слов’янські князі, щоб покласти край братському розбору і об’єднати сили проти загального ворога – половців. За однією з версій, збори проходили у володіннях Владимира Мономаху, що також був присутнім на з’їзді. Найзручнішим місцем для зустрічі впливових осіб став добре укріплений замок на високій горі. Середина 12 століть принесла феодальний устрій і безліч війн. Під час чергового набігу замок на горі спалили, заздалегідь вивезши з нього усі цінні речі. Хоч замок не був відновлений, місцеві жителі продовжують називати гору Замковою. Біля підніжжя гори і на самому її верху розташовані два пам’ятники. Один встановлений в 1982 році на згадку про дату заснування міста. А другий нагадує про зустріч князів в 1097 році. Він виконаний у вигляді літописця, що сидить на постаменті, прикрашеному особами князів. У кінці 50-х років минулого століття археологічна група провадила розкопки на Замковій горі. Виявилось, що люди жили в цій місцевості на зорі залізного століття. Любечський замок Володимир Мономах побудував в 11 столітті на місці старішого зміцнення. Дослідження місцевості і отримані матеріали дозволили встановити зовнішній вигляд замку. Створений за ескізами макет замку зберігається в історичному музеї в Чернігові, кожен відвідувач може його оглянути.

Замок призначався не лише для безпечного проживання, але і тривалої оборони. Запасів живлення жителям замку могло вистачити на облогу завдовжки в рік. Про оборонну здатність замку свідчать масивні стіни з дуба, що оточували замок і усе місто з усіх боків. З внутрішньої сторони огорожі знаходилися спеціальні котли з розкладеним під ними хмизом, призначені для нагріву води і смоли. Таке “вариво” допомагало відкинути ворога від стін замку. Вершина Замкової гори є майданчиком розмірами 35 на 100 метрів, тому усі будівлі розташовувалися близько один до одного. Замок оточували дерев’яні 2-х метрові вали, наповнені глиною. На них височіли стіни і вежі. З внутрішньої сторони розташовувалися житлові і господарські приміщення, дахи яких служили майданчиком для ведення бою. З південного боку широким напівмісяцем розташовувався вал, а усередині нього був торгово-ремісничий посад. Вал і рів частково уціліли до наших днів. Щоб опинитися в замку, слід було здолати звідний міст, підземний тунель, пройти крутою дорогою і ворота з трьома заслонами. І пройшовши варту, треба по спеціальному ходу піднятися на стіну замку. Якщо ж ворог долав усі перешкоди, захисники замку могли сховатися в окремій башті-донжону. За прямокутною вежею стояв триповерховий князівський палац, критий трьома теремами. Біля терему знаходилися церква і кладовище. Від палацу і церкви до воріт вели підземні ходи, такі ж розходилися в різні боки від гори і служили шляхами відступу.

Неподалік від Замкової гори розташувалась Лиса гора, яку за розповідями місцевих жителів хоча б раз у житті варто відвідати кожній жінці, якій вже виповнилось 20 років, адже там за легендою знаходиться місце неймовірної жіночої сили.

Тут відчувається сила природи,зв’язок з предками, невимовний спокій.

Кам’яниця Полуботка по праву вважається однією з найкрасивіших пам’яток Любеча. Точних даних про дату зведення кам’ яниці немає. Деякі історичні факти свідчать про те, що стіни споруди прикрашають містечко з середини 18 століття. Цікаво, що сам гетьман Павло Полуботок ніколи не жив у стінах кам’ яниці. У перебігу 200 років (аж до 2012 року), будівля виконувала різноманітні виробничі функції. Від сховища зброї і коштовностей (при гетьмані Полуботку) до маслоробного заводу (у 60-х роках 20 століття). Лише в 2012 році спільними зусиллями істориків і державної влади кам’яницю Полуботка вдалося відновити. Сьогодні там проходять історико – культурні виставки, лекції. Також планується відкриття експозиції, присвяченої діяльності гетьмана Полуботка. Раніше ці землі належали гетьманові Мазепі, але після його союзу зі шведами Петро I передав Любеч полковникові Полуботку за відмінну службу. Згодом Полуботок став наказним гетьманом України, але у результаті був заарештований і помер в Петропавловскій фортеці.

Розкопки вже принесли свої невеликі археологічні сенсації. І пов’язані вони з пам’яттю місцевого уродженця, одного з найбільш шанованих православних святих, батька російського чернецтва, засновника Києво-печерської лаври Антонія Печерського. За літописними даними, святий Антоній Печерський народився в Любечі в 983 році. Саме тут він, за переказами, і “прокопав” свою першу печеру.

Через майже 700 років, в 1692 році, відомий гравер, чернець Інокентій Щерский, створив у Любечі печеру на честь святого Антонія – вона була викопана на схилі Дніпра біля Антониєва монастиря, який припинив своє існування у кінці XVIII століття. Більше про цю печеру ніяких згадок немає.А в 1870 році граф Милорадович теж вирішив залучитися до історії і наказав створити в парку свого маєтку печеру на честь преподобного Антонія. Проіснувала печера до 1920 року, коли була зруйнована: вхід в неї розбили і засипали. І через декілька десятків років нічого не вказувало на те, що колись до цього місця ходили молитися. Залишився звичайний зарослий травою схил і спогади.

Щоб її знайти, археологи скористалися фотографіями з книги графа Милорадовича “Любеч і його святині” і оповіданнями нащадків очевидців. Зрештою місце, де могла знаходитися печера, остаточно визначали за допомогою інтуїції. Вона не підвела. Вони викопали траншею, яка вивела на підпірну стіну печери. А далі відкопали і вхід.

Саме приміщення печери поки що досліджувати неможливо . Воно повністю завалене землею та цеглою. Ймовірно, було обвалено зведення печери,

Археологи розповідають, що печера підпиралася стінками і була обсаджена якимись непростими квітами. Над нею знаходилася невелика тераса, звідки відкривався чудовий краєвид на Дніпро. В день святого Антонія до цієї печери місцеві жителі йшли хресним ходом .Письмові спогади очевидців відмічають, що хресні ходи через графський сад контролювалися спеціально запрошеною ним поліцією. Напевно, для того, щоб селяни не рвали і не топтали екзотичні квіти і іншу рослинність, якими славився маєток Милорадовичей.

Як і сто років тому, прийти і вклонитися святому Антонію сюди може кожен, хто забажає. Прогулянка до печери в гарну погоду дуже приємна, доріжка веде по зарослому схилу – тихо, милостиво. Двері в печеру не закриваються, хоч замок і висить. У печері чисто, біля великої ікони святого Антонія – свічки і живі квіти в саморобних вазах. Біля входу – прохання запалити лампадку на честь святого земляка.

За розповідями місцевих жителів, десь в тих місцях знаходилося досить велике підземне приміщення, куди у війну ховалися від бомбардувань і куди прибирали на зиму вулики. Найдрівніше культове спорудження Любеча – підземний храм, викопаний в XI ст. прп. Антонієм Печерським. Засновник і перший ігумен Києво-печерської обителі народився в Любечі в 983 р. За переказами, звідси він відправився в Палестину, прийняв постриження на Афоні, і, повернувшись через декілька років на Русь, став засновувати печерні монастирі – на Буковині, в Києві і на Чернігівщині. У Чернігів він віддалився після конфлікту з київським князем, а останні роки життя провів на батьківщині – в Любичі, де і заснував свою останню печерну обитель. Антониевский монастир проіснував до 1786 р., коли був закритий за наказом імператриці Катерини II.

Закінчилась ця сповнена легенд і таємниць екскурсія над Дніпром, звідки відкривається мальовничий вид на долину ріки. Стоячи на березі Дніпра і вдивляючись у воду, розумієш, що саме тисячоліттями так залучає людей до цієї річки. З першого погляду те, що бачиш, мало чим відрізняється від звичного усім виду Десни в межі міста : ну, берег, ну, вода, ну, ліс на тій стороні… Але в той же час вода дніпровська здається такою живою, такою ваблячою…hgjhguik